ЗАПОРІЖЖЯ

 Сучасне м. Запоріжжя веде своє коріння від заснування м. Олександрівськ. Заснування міста Олександрівська прийнято пов’язувати з будівництвом фортеці - Нової Дніпровської укріпленої лінії. Указ про її створення було підписано Катериною ІІ в травні 1770 р. Планувалося будівництво 7 фортець, що повинні були розташовуватися від Дніпра по річкам Конці, Берді до Азовського моря. Найбільш значущими були фортеці Олександрівська – на Дніпрі та Петрівська – на узбережжі Азовського моря.

Будівництво Олександрівської фортеці розпочалося в серпні 1770 р., коли сюди прибула інженерна команда  під командуванням підполковника Фредерздорфа та землекопачі. Відповідно до плану недалеко від Дніпра, на березі річки Мокрої Московки, було закладено фортечні споруди та місто. До настання зими побудували будинки для офіцерів, землянки для солдатів та робітників. Зима того року була холодною, тому на опалення та на будівництво вирубали старі дуби по берегах. Весною ж після розлиття річок виявилося, що місце для фортеці вибрали невдало, і її вирішили побудувати ближче до річки Сухої Московки.

Фортеця займала площу в 105 десятин і розташовувалася на території, яка обмежується сучасними вулицями Шкільною, Фортечною, проспектом Соборним і доходила до сучасного трампарку. Споруда представляла собою багатокутну зірку, створену земляними насипами-валами, під захистом яких власне і розташовувалися військові споруди. На озброєнні фортеці було 137 гармат. На території фортеці були збудовані декілька кам’яних та дерев’яних будинків для офіцерів, будівлі канцелярії, 8 казарм для солдатів, шпиталь, аптека, продовольчі та збройові сховища. В 1772 р. тут було відкрито похідну церкву-намет в ім’я Святого Георгія Побідоносця. В 1789 р. на кошти військових в казенному будинку було відкрито Олександро-Невську церкву. Фортеця стала місцем, де зупинялися військові частини, що пересувалися на південь, сюди засилали колодників на каторжні роботи. З 1770 р. в фортеці знаходилися інженерна команда, прикордонний батальйон. Тут діяв лазарет, під час російсько-турецьких воєн розгортали шпиталі, працювали аптека, батальйонна школа. З 1776 до 1784 рр. тут розташовувалася митниця, з 1785 по 1798 рр. – поштова дистанція.

На місці, де була закладена перша фортеця було засноване поселення, яке спочатку мало статус форштадту, потім посаду, а в 1806 р. отримало статус повітового міста. За назвою фортеці цей населений пункт отримав назву Олександрівськ. В 1773 р. інженерною командою в Олександрівську було побудовано церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. В 1788 р. вона була вже в аварійному стані, її розібрали та збудували на тому ж місці нову, дерев’яну. Вона діяла до 1886 р., коли на її місці звели новий кам’яний Покровський собор.

З 1785 р. справами міста керувала Ратуша – перша міська установа. На чолі стояв бургомістр. Міські жителі спочатку називали його «городовий отаман». Йому були підпорядковані два ратмани, громадський староста, два «словесних» судді та міський маклер. Канцелярія складалася з секретаря та двох суддів.

На початку ХІХ століття в посаді нараховувалося 387 дворів, з них 71 належав чиновникам, військовим, духівництву, 20 – купцям, 246 – міщанам, 50 – поселянам. Головною статтею прибутків міста були податки з торгівлі. Традиційно в місті проводилося чотири ярмарки Сретенська, Георгіївська, Петропавлівська та Покровська.

В 1838 р. в місті було 664 дерев’яних будинки та 4 кам’яних. Крім Покровського собору існувала ще й дерев’яна синагога. Населення складалося з 2 569 осіб, з них купців було 111, міщан та посадських – 963. В місті було 6 вітряків, 4 бойні, 24 крамниці, 4 шинки, 1 винна крамниця. Працювало 59 ремісників. Прибуток міста складав 4,5 тис. рублів. В місті діяло повітове училище, лікарня.

В 1856 р. в Олександрівську вже працювали 2 цегляних заводи, 5 кузень, відкрилися 5 заїжджих дворів та ін. Після ліквідації кріпосництва у 1861 р. царський уряд здійснив деякі реформи, серед яких була й реформа міського самоврядування. Розпорядчим органом міської влади Олександрівська була міська Дума, вибори до якої проводились на основі майнового цензу – виборче право діставали лише ті городяни, майно яких було оцінене більш ніж у 300 карбованців. Думою обирався її виконавчий орган – міська Управа. Діяли місцеві органи самоврядування під наглядом МВС, обиралися на 4 роки. Очолював Думу та Управу міський голова. Займалися питаннями розподілу міських земель, міського будівництва, благоустрою міста, розвитку торгівлі та промисловості. Управа займалася оцінкою землеволодінь, оподатковувала їх, розглядала питання стосовно міського бюджету, проводила санітарний нагляд, керування лікувальними та освітніми установами міста.

У 1873 р. через м. Олександрівськ було прокладено залізницю, було відкрито рух по гілці Лозово-Севастопольської залізниці. Влітку 1874 р. була відкрита залізнична ділянка Олександрівськ – Мелітополь, продовжена наступного року до Сімферополя. Крім того, через місто Олександрівськ пройшла й Катерининська залізниця. Таким чином, місто стало важливим вузлом на перехресті двох залізничних розв’язок – північ-південь та схід-захід. На початку  XX ст. у залізничних майстернях працювали 1,5 тис. осіб.

Завдяки вигідному географічному розташуванню, Олександрівськ не залишився осторонь торгівлі. У 50-ті рр. XIX ст. у місті існували дві пристані купців у гирлі ріки Московки. Через Олександрівську пристань велася активна торгівля зерном, цукром, лісом та іншими товарами. У 1901 р. в Олександрівську нараховувалося 406 торговельних закладів з річним прибутком 4 333 900 крб. Щорічно в місті проводили три ярмарки, найбільшою популярністю користувався Покровський.

З 1885 до 1907 рр. кількість населення міста збільшилася у 5 разів, сума міського бюджету – у 10 разів. Головними галузями промисловості були сільськогосподарське машинобудування та ливарне виробництво. В 1911 р. до складу міста включили менонітську колонію Шенвізе, де було сконцентровано заводи з виробництва сільськогосподарських машин. Продукція цих підприємств була відома далеко за межами регіону. В 1916 р. в Олександрівську почав працювати завод Акціонерного товариства електромеханічних споруд «ДЕКА».

Наявність покладів глини сприяла розвитку цегляно-черепичного виробництва. Значний розвиток отримало млинарство.

Наприкінці  XІX – на початку XX ст. у м. Олександрівську працювало 5 банків: міський громадський банк, відділення Державного банку та інші відділення акціонерних комерційних банків.

В Олександрівську нараховувалось 11 готелів, що мали гучні назви: «Європейський», «Лондон», «Континенталь», «Бристоль», «Харбін», «Гранд-Отель», «Центральний» та ін. При цих закладах діяли ресторани. Менш вимогливі гості міста могли отримати притулок в заїжджих дворах і харчуватися в трактирах.